Весеннее велопутешествие по Крымским горам. Май, 2007

Этот велопоход поход был сложным, интересным, разнообразным. Многие ездили в велопоход впервые, поэтому спать в горах было еще одним испытанием. Интересное описание одного из участников похода позволяет глубоко окунуться в ту атмосферу.

Маршрут:
Севастополь - Балаклава - Орлиное - т/ч Чертова лестница -
Айпетринская яйла - т/с Беш-Текне - Алупка -
Ялта - Алушта - Ангарский перевал - т/с Поляна МАН -
Демерджи Яйла - сев. Демерджи - Тирке Яйла - т/с Буковый кордон -
Долгоруковская яйла - Курган Славы - Заречное - Симферополь

Статистические данные по походу

Карта, перепад высот, трек (трек не записывался с помощью GPS)

Маршрут	Севастополь - Балаклава - Орлиное - т/ч Чертова лестница - Айпетринская яйла - т/с Беш-Текне - Алупка - Ялта - Алушта - Ангарский перевал - т/с Поляна МАН - Демерджи Яйла - сев. Демерджи - Тирке Яйла - т/с Буковый кордон - Долгоруковская яйла - Курган Славы - Заречное - Симферополь
Даты похода	30 апреля - 6 мая, 2007
Тип	Вело
Роль	Руководитель
Расстояние	220 км
Количество дней	5
Участники	Всего: 5 Участники: Ранее ходили 2 Новых с опытом 0 Новых без опыта 2

* Если на карте не отображается маршрут или хотите просмотреть более подробно, нажмите на кнопку Details или перейдите по этой ссылке

 

П’ятеро в тролейбусі не враховуючи баулів та велосипедів.

Епічна драма в 6 діях з прологом та епілогом

Дійові особи:

Льоша (ChAlex) – організатор та керівник походу. Ум, чєсть і совєсть нашей команди, а також її кухар,  бухгалтер а також консультант інших учаснєгів.

Женя (Jewel) – швидкість, штатний фотограф, основний грузовик команди

Антон (!mp) – молода кров, завхоз-початківець, та постійна хвороба.

Олег (Enion) – теж молода кров, але вже реальний конкурент Євгену в плані швидкості, штатний механік, та позаштатний фотограф(я не берусь судити хто з фотографів кращий, зачот обом) .

Та ваш покірний слуга – власкорр(чи то писар, чи то літописець) групи і як вияилось її головний раздолбай(про це в пролозі)

Ничто не предвещало беды……..

Пролог

Якось близько року тому я дізнався що знайомий мені ще з далеких  шкільних років Льоша Чекмезов серйозний турист, та ще й велосипедист. І саме тоді в моєму моску недоїденому Ктулху визріла хвороблива ідея поїхати броварською командою у велопохід в ГОРИ!!!! Але вже не пам’ятаю з яких причин, але минулого року Льоша їздив без мене. Але думка все гризла та гризла залишки мого моску. І я набридав та набридав Льоші в асьці що потрібно б поїхати…. Після одної спільної показухи взимку Льоша взяв на себе тяжку ношу організатора та керівника походу броварської раздолбайкерської групи.

Коли повстало питання «а учаснєги хто???» я першим ділом зв’язався з Джевелом і він відразу підтримав ідею. Але в трьох їхати не сильно феншуйно і я почав думати кого хто ж ще може скласти нам компанію? Саме минулого літа собі купили байки колєгі Імп та Еніон і за сезон набрали досить непогану форму. Еніон згодився відразу, а от у Імпа були проблеми з роботою(як доречі і в мене - я отримав добро на відпустку за 2 дні до походу(квитки все одно купив завчасно, в перший день їх продажу, ще в березні)).

Саме тоді  почались наші зустрічі з обговореннями маршруту, потрібної снаряди, розподілом ролей етс.

Але ось прийшов березень і мій день народження. І одним з подарунків була поїздка до Угорщини… все б добре, але!!!!! з Угорщини я повертався за два дні до від’їзду, причому один з них був робочий, а на другий мені потрібно було відвідати два святкування дня народження(насправді потрапив на три). І тут вже стала проблема з роботою – бо на такий термін мене відпускати не дуже хотіли. Тому речі повноцінно я почав збирати в день від’їзду о 4 ранку. Уже зібравшись знайшов баг з багажником, словом вийшов з дому я з невеликим запізненням, не поспавши та навіть не попивши чаю(про сніданок мовчу)…..

І ось ми вже їдемо до вокзалу – призвичаюємось до їзди з баулами(раніше з ними їздили тільки Льоша та Євген). Я відчуваю що відстаю від групи чи то від недоїдання та недосипання чи то від того що не катав в Угорщині. Баул щось носить зі сторони в сторону, але я списую це на невміння їздити з ним і лише на вокзалі біля фуршету побачив що багажник не витримав і перекосився, мало не зламавши мені машинку гальм. Я в паніці, як з таким їздити по Криму? Там же не рівний(відносно :-) ) київський асфальт, а гори…. Думаю бігти до вело магазину біля вокзалу щоб купити інший, але вирішую що це зайве(велосипедисти, що їхали тим же поїздом порадили купити гровера в таксистів у Севастополі). Пакуємось і тут бац! Педалі у мене та Антона не відкручуються, хоча Льоша казав всім вдома їх викрутити, але ми провтикали і тепер пакували байки з незнятими педалями(доречі потім в майстерні мені  не відразу змогли зірвати пендулі  навіть спецовим здоровенним ключем – так дико їх закрутили).

Під час прологової частини проїхали 29,67 км 100% асфальт.

Дія перша

Вагон забацаного поїзду.

Дійові особи всі ті ж самі та ще дівчинка Катя і дядько з Севастополя.

Запакувались ми дуже швидко, бо організація на висоті. А ще величезний респект Антону з Євгеном – вони як найвищі швидко та якісно пакували вели нагорі, поки ми заносили всі наші лахи. Насправді вагон був досить пристойний і не дуже забацаний. А туалет був оформлений в стилі смайл-арт зі смайликом в унітазі :-).

Ми, як і потрібно, сіли пити пиво та їсти(нагадую, що в мене зранку макової росини в роті не було, та й соучаснєги теж зголодніли). Сусідка Катя весь час боялась за свою картину, тому ми її весь час переставляли, щоб часом не порвалась, а садист Антон весь час дивився вгору і казав, що вона вже порвалась то об педаль, то об рожки то ще щось :-).

Травили байки, навчили на свою голову Антона преферансу – Олег більшу частину дороги спав.

Під час першої дії проїхали кількасот км. 100% рельси.

Дія друга

Севастополь – Балаклава – Орлине – Підгірне - Чортові сходи(Чертова лестница).

Дійові особи все ті ж та кілька статистів, що з’являються та зникають протягом дня.

Сапун-Гора

Розпакувались ми мабуть ще швидше ніж запакувались – досвід(хоча особливо не поспішали).  Я пішов до таксистів, але гровера в них не було. Тому я просто замінив гвинтик та гайку(і чудо!!! Вони проїхали зі мною весь похід без натяку на поломку, хоча умови були не з кращих – у Джевела та Імпа були проблеми з їх багажниками. Правда я все одно весь час хвилювався і часто подивлювався в район заднього колеса). Розпитали в місцевих дорогу та й поапхілили на Сапун-гору. Зранку було добре їхати: сонечко світить, але не жарко – лєпота, але я все одно якорю групу. Тихесенько про себе матюкаю свій спосіб життя останнього місяця. Виїжджаємо на гору, звертаємо до діорами і там я помічаю що проґавив свої окуляри….пошуки результату не дали. Перша втрата. Фотографуємось біля мін, гармат етс…. Я з якорем – бо того дня був якорем команди :-)
  

Навіть хотів забрати ланцюг з якоря собі на вел, але не зміг. Виїзджаєм, дивимось як матрасять котики на сонечку, нам теж хочеться, але час їхати. На крилах вітру спускаємось в Балаклаву(звичайно, вниз не вгору) йдемо на набережну і снідаємо. Місцеві святкують перше травня: у багатьох на грудях червоний бантик зі стрічечкою – ідеї Леніна тут ще досить популярні. Смачно та недорого снідаємо на набережній, дивлячись на кораблик з близькою велосерцям назвою «Марін», на те що реставрують фортецю, на аццький данхіл з гори під якою знаходилось відоме підземне місто. 

Балаклава. Набережная

В Балаклаві добре, але ми в путь!!! Повертаємось тією ж дорогою якою приїхали – але вже не так швидко(тепер то деремось догори) і звертаємо на ялтинську дорогу. Тихесенько повземо в підйоми і швидко спускаємось з гірок. В мене весь час не виходило встібнутись в педалі(цю траблу поборов лише в останні дні походу) тому я починав відставати від групи ще на стартах. Ідемо своїм темпом вітаючись з усіма зустрічними велосипедистами(а їх багато, як завжди на травневі Крим стає Меккою туристів та велосипедистів). Поки їхали нас кілька разів обганяла група шосерів при чому обганяла на апхілах так легко, наче їхали вони з гори. Один шоссер соло нас обігнав 2 рази і два рази пролітав нам на зустріч :-) . 

Подъем к т/с Чертова Лестница

Сонце палить нещадно, але ми не забуваємо роздивлятись все навколо(красатіща та какая!!!). Всі вже хочуть їсти і на одному з привалів Євген пропонує обідати блінчиками-чайчиками. Ми всі відразу зрозуміли що це найкраща їжа яку тільки могло видумати людство і наприклад я особисто марив ними до кінця походу(враховуючи як часто ми про них згадували схоже що не я один), але Льоша як керівник «прєсьок на корню» наші матрасні мрії і сказав ніхт матрац!!! До обіду приїзджаєм в Орлине і закуповуєм в місцевому гамазині кефірчик. Поки матрасим на сонечку приїзджають велосипедисти(хоча вірніше було б велосипедистки – 1 чоловік і три жінки) з Одеси. Вони вже повертаються на поїзд, а в нас весь кайф ще попереду. Спілкуємось про те-се, вони питають про політичний цирк в києві, ми в них про сотку, показують на телефоні фото карбонового шосейника, який переїхало авто на сотці. Прощаємось і звертаємо на сільську дорогу, яку з натяжкою можна вважати асфальтом, гори вже біля нашого носа. Цим напівасфальтом доїзджаєм до Підгірного і тут закінчуються 55 кілометрів нашого асфальту і починається грунтокаміння. 

Трохи петляємо в пошуках початку маршруту «Чертова летніца» і…злазимо з велів – наступні 5 км підйому майже не проїзджабельні. За цей час ми проїхали метрів 300 :-). Підйом на ЧЛ на велосипеді – це весело. Йдеш сам, тягнеш на собі байк і баули на байку. Зате навколо краса. Вода в річечці чудова, травка зєнєлєєт і птічгі паюд. І люди зустрічні радують – привітливі, як нам з велами питають і про підйом та злих лісників на стоянці розповідають. Тут знайшов ножик. Він тепер як компенсація загубленим окулярам. Піднімаємось і перша стоянка. Позичена палатка виявляється досить незвичної конструкції і ми довго граємо в трансформерів поки не придумали що й до чого(ртфм, але мануала нам не дали). Знову переживаю відчуття миття в гірському струмочку. Харасо!!!!

Коли бачили як якісь туристи поночі шукали місце для стоянок в налобниках(точніше ми й бачили лише ліхтарики), чули як вони ставлять палатки та шукають воду, то зраділи що прийшли рано, ще засвітла.

Подвєдьом ітогі(с) Гамлєт, датський кацап.

Виїзд 6:45 стоянка 17:30

Trip Distance 59,51 км

Trip time 4:28:20

Avg speed 13,45

Max speed 58,55

* показання записував по Жениному комп’ютеру, так що в різних учаснегів трохи може відрізнятись.

Дія третя

Стоянка ЧЛ – Ай-Петринська яйла - Алупка

Дійові особи: ті ж що й в попередні рази + статисти(туристи-пішоходи, собака, тритон, злі лісники, офіціантки, власники житла)+ Льошині співробітники-байкери.

Зірвавшись зі стоянки и були підловлені жадібними лісниками і Льоша хвилин з 20 намагався їм довести що за ночівлю ми повинні платити по 3 грн. з людини, а вони наполягали на 10. нарешті Льоша вирішив що час та власні нерви важливіші за принцип і заплатив мзду і ми тронулись в путь. І відразу наша дорога стала любими моєму серцю говнами. 
Долго лі коротко, але виперлись на яйлу і зрозуміли що їхати ми там не будем, з велами там місцями і йти важко. За весь день ми ледь накрутили 25 км, тобто по яйлі десь 10-15, а проїхали з них в кращому випадку один. Стало зрозуміло, що заплановані 50 з гаком нам не світять і над Алупкою стали думу думати(а дума була таж що і в російського класика – «что делать?»). Вирішили що намагатись форсувати яйлу і наступного дня проїхати майже удвоєний маршрут досить ризиковано і вирішили спуститись в Алупку до Льошиних друзів, переночувати одну ніч цивільно  і асфальтом поїхати до Алушти. Дзвінок друзям, через 5-10 хвилин нам дзвінок і нам кажуть адресу!!! Спускаємось!!!

Зараз буде невеличка рекламна пауза – спонсором мобільного зв’язку нашого походу був Київстар. На всіх фотках де розмовляють по телефону – всюди саме цей оператор. Ловив майже всюди, в горах і всюди в цивільних місцях. На одній з фотографій Льоша з кс телефону дзвонить мені на рацію – експеримент виявився невдалим. Поки що з GSM на MRS не дзвонять….

Кінець рекламної паузи.

 









Перекусивши та зібравшись з духом почали ацький данхілл до Алупки. Відразу домовились тримати дистанцію, бо навіть на гальмах швидкість моментально ставала високою і як показав спуск такі перестороги були не дарма. Дорога була досить веселою – глинисті ділянки змінювались сипунами з камінчиків різного діаметру, постійні повороти, каміння різного розміру ІТД ІТП, одним словом Крим!!! Серед всього цього бували болітця, чи канавки від струмків, в які потрапити було досить небезпечно, а також самі струмочки, словом всьо що душа забажає :-), а душа бажала свята. На сипунах у мене пару разів повело заднє колесо але я втримався. Євген їхав першим і час від часу зупинявся, чекав всю групу і знов по одному їхали далі. Першим впав здається Олег, потім Женя – обидва без проблем. Далі впав Антон і досить непогано вдарив коліно – наступні дні він їздив повільно, але терпів, бо треба їхати. Ще трохи нижче він заблокував обидва колеса, вел по інерції прорив колесами метрів 3-5 землі і він полетів. Прорив головою(хтось ще казатиме що шолом не потрібен?) з півметра і зупинився в кількох сантиметрах від здоровецької каменюки. Антон відходить від шоку, ми оглядаєм велосипед – все ціле, Антон теж. Розмовляємо – виявляється він не вмів правильно гальмувати – основну увагу приділяв задньому гальму а не передньому, ну й заблокував обидва колеса повністю(з його не дуже зв’язної мови – шок все таки, я зрозумів що коли почало водити заднє колесо інстинктивний страх відключив мислення і тіло зажало намертво обидві гальмівні ручки). Взагалі йому пощастило – він не вписався в поворот і якби проїхав трохи далі, то летів би на дерева і з більш крутого місця(відразу за каменем схил був трохи крутіший), а якби він спробував завернути, то його боком понесло б на вищезгаданий камінь; також якби він шоломом приклався б до тої каменюки, то голову б шолом врятував би, але струс був би непоганий.  Вирушаємо далі, я за Антоном, бачу що він йде дуже обережно та повільно – видно що від шоку ще не відійшов, сам нервую – не впевнений що він зараз нормально почувається, а в такому стані легко гепнутись ще. Потроху Антон входить в нормальний стан, їде майже як до падіння і тут бац! Бачу як у нього плавно, але швидко баул з багажником робить поворот на 90 градусів та падає на землю(з його слів їду-їду і тут стає важко їхати, я на крутому спуску де мав би їхати на гальмах, а тут ще й докручую, а все одно навіть крутити важко :-) ), кричу, він стає. Під’їжджають Євген з Олексієм, дивимось: від дикої вібрації один гвинтик викрутився сам, а інший не витримав подвійного навантаження і багажник разом з баулом залишились лише на нижніх гвинтах. Олег урвав вперед(йому нізачод – механік повинен був їхати за Євгеном(він був головою групи), бо в того рація) і тому ми залишились без механіка. Але кожен віз з собою інструмент та запасні гвинтики і ми без нього зібрали той мегаконструктор(лего відпочиває). 
В Алупку спустились без пригод, поселяємось в чудовому дворику з статуєю баришні :-). Апартаменти так собі, але головне що є душ. Миємось(Олег навіть щось виправ), перевдягаємось в цивільне та разом з Льошиними друзями йдемо в кафешку. Там блінчики-чайчики(манти та чебуреки, хлопці замовили таку екзотику як чебурек з бананом – а я тепер жалкую що не спробував таке а взяв класичний з м’ясом). Повертаємось назад, купуємо на сніданок кефір, та йдемо спати. Після дня переїзду очі самі собою злипаються, важкувато, але Антон хоче преферансу(навчили на свою голову :-) ), граємо і падаєм спати – завтра марш-кидок до Алушти а далі на Ангарський перевал, а далі ще на галявину МАН – нам потрібно надолужити непройдені за цей день кілометри.

І знов Подвєдьом ітогі(с) той же

Trip Distance 25,30 км

Trip time 3:58:26

Avg speed 6,35

Max speed 47,99(взагалі у Джевела показало понад 81 км/год, але він сам вирішив, що мабудь якась помилка техніки, бо важко було на тому данхілі з баулом ТАК їхати, хоча Женя може, тому я все таки занотовую і цей показник. Як доказ можемо показати фотографію велокомпа з цим числом :-) )

В цей день нічого не загубили, нічого серйозно не поламали, я знайшов на яйлі флягу автор(мабуть доля мені в компенсацію за окуляри стала підсовувати менш значущі подарунки, зате кілька :-) ) але я її не взяв – це ж сугубо особиста річ, та й нащо фляга, коли є гідратор :-). Ніхто серйозно не постраждав, крім Антона – він добряче забився та досить серйозно пошкодив коліно – посиніло й розпухло, але все таки не критично – можна їхати далі.

Дія четверта

Алупка – Ялта – Алушта(все асфальт) – Ангарський перевал(тролейбус) – галявина МАН(грунт!!!!! До того ж такий, що можна їхати :-) )

Дійові особи: знову ж таки ми + статисти(піші та вело туристи, ті ж самі власники житла що й минулого дня, офіціанти та пасажири забацаного тролейбусу)+ Shooter+Chemical+2 байкера з Алчевська, котрі нам дуже допомогли з транспортуванням в рогатому транспорті.

Зранку неспішно прокидаємось та збираємось – маєм час, бо не потрібно готувати, збирати палатки та пакувати речі – ми ж матраснєгі :-). Пакуємось, миєм вели, робим  незначне ТО і. т. ін. прощаємось з власниками помешкання, кажуть: «Прієзжайтє лєтом без вєлосіпєдав с дєвушкамі», бугога!!! Дєвушкі почекають – у нас же стільки ще некатаного. 

Піднімаємось до ялтинської траси і влаштовуєм міністриптиз – жарко(а в цей час кількастами метрів вище на яйлі бушувала стихія – про це далі) і спокійненько по асфальту крутим на Ялту. Антон помітно відстає – заважає вчорашня травма, але ми досить легко набираємо висоту до Ялти, для того щоб там трохи її скинути – шукаєм кафе. Біля якогось базарчику знайшли кілька кафешок і всі крім одної виявились наливайками. Туди й пішли - поїли вчорашній борщ та бутерброди(все з мікроволновки) та знову деремось на трасу. Від Ялти дорога в основному вниз і ми відверто матрасим, лише Антону поганенько але їде, напружують вантажівки та скажені педастріани, що кидаються під колеса. Льоша розвиває свій рекорд швидкості в цьому поході 64 з чимось км/год. На спуску в Алушту я відстаю від групи – маю проблеми з переднім гальмом. І поки я знаходжу тролейбусний вокзал вони вже відправили групу закупки до найближчого супермаркету :-). На тролейбусній станції ми були не випадково – через брак часу(а також тому що розлінились :-) ) вирішили довгий підйом на Ангарський перевал подолати на рогатому транспорті. А там вже на найближчі тролейбуси стоїть черга байкерів, по масовості з ними могли змагатись лише туристи-пішоходи(їх було набагато більше), а місцевих дачників та просто бажаючих змінити місцеположення буквально 1-3 чоловіки на тролейбус. Там зустріли Шутера, я кілька разів бачив як повз нас проїзджав Кемікал, але він до нас не під’їхав – робив променад по місту після змагань Алушта кап по фрірайду. 

З допомогою двох байкерів з Алчевська розібрали вели та швиденько загрузились і поїхали. Велика подяка хлопцям за допомогу в загрузці-вигрузці – без них нам би було важко встигнути вчасно це зробити. Вигрузившись і крикнувши «ПОКА!!!!» вслід тролейбусу зібрали байки та сіли обідати.

 Поки їли повз нас на турстежку пройшло кілька груп пішоходів – місце популярне все-таки. Потихеньку вирулюєм і о радість – більшу частину дороги можна їхати!!! Тому хутко обганяєм пішоходів і встигаєм зайняти досить непогане місце на стоянці. І тут ми знаходим, що Еніон з Імпом залишили одну з дуг своєї палатки на минулій стоянці(ЧЛ), також в цей день !мп загубив свою бандану бафф в тролейбусі. Олег ввімкнувши свою «інженєрную мисль» на повну, та з допомогою інших учаснегів розтягнув палатку на одній дузі та розтяжках на сосни, як сказав Джевел(це стало крилатою фразою до закінчення тріпу): «це у вас не палатка – це у вас пілотка!».

 Але пєлотга була досить непоганою, так що ми зі спокійною совістю влаштували собі «пір души і желудка», тому що їжі ми зекономили дуже багато. Коли розпаковували тушонку, хтось довго не міг доперти що значить напис пряна на ній і лише Олежка знав цю велику таємницю – «Пряна – это пряник женского рода», от він, знаток загадочной женской души.

Подвєдьом ітогі(с)вже всі знають чий копірайт :-)

Trip Distance 62,68(по іншому комп’ютеру 64,19 – хтось збивався з маршруту :-) ) км (95% асфальт)

Trip time 3:51:55

Avg speed 15,30

Max speed 64,61(у Льоші – в інших було трохи менше, дається взнаки шосейна закалка)

Прогавили бандану, знайшли те що прогавили на Чортових сходах дугу.

Дія п’ята

Галявина МАН – північна Демерджи – Демерджи яйла – Довгоруківська яйла(Долгоруковская яйла - рос) – Терке яйла – турстоянка Букова.

Дійові особи: звичайно ми, знов ті ж статисти: туристи-пішоходи та катателі на квадроциклах; велосипедисти Карвер та Куруха та чудовий лісник з букової(про нього напишу окремо).

Цей день відзначився справжнім велосипедизмом(взагалі був найцікавішим з точки зору велосипедизму), взяттям північної Демерджи та повним розслабоном і матрасним настроєм.

Зранку ми знов влаштували обжиралово і Олежка на цьому святі життя видав геніальну річ: «зачем еду в рот совать, если она через жопу выходит.? Можно ведь сразу туда совать»

День почався найкрутішим торчком за весь похід, на який Льоша та його команда минулого разу  вкатували вели по двоє, ми в цей раз справились так – от вона користь хорошого сніданку :-), потім був довгий підйомом на північну Демерджи по зовсім не дорозі але ми до такого треку вже давно звикли. Поки отважниє покорітєлі вершин відпочивали туди залізли туристи пішоходи, котрі побачивши нас округлили очі попросились сфотографуватись на фоні байків. 

Звичайно ми далеко не єдині велери там – коли ми спускались, на вершину повзли даунхільщики, але все одно рідкісне явище велосипедисти з баулами на вершині. Спуск  зі стрибками в аераційні канавки був веселий, але пройшов без ексцесів. А далі ми зрозуміли, що нам знову повезло з погодою – в усіх ярках-низинах лежав сніг(увечері нам лісник сказав, що 2 дні тому сніг випав і лежав всюди). Далі були чудові накатані доріжки, коли ми швидко проносились повз групи піших туристів і на педалях в’їзджали в гірки. 

Потім зустріли Карвера з  Курухою, дізнались останні новини велерського життя Києва(всі новини кримські – адже весь велосипедний Київ на травневі був тут :-) ) і поїхали далі, тут сніг ще танув і ми трішечки поганяли по багнюці, один раз навернувся Євген(взагалі то був не його день – він весь час щось губив: то рюкзак падав, то каремат летів у вільну подорож). Хоча нам зустрілось чималу невезучих того дня: спочатку останній в групі квадроциклів ледве збалансував щоб не зірватись в ярок(нічого було на нас дивитись – за кермом потрібно слідкувати :-) ), але втримався і поїхав далі, потім ми зустріли пішохідну групу, що вже півдня блукала околицями і ніяк не могла вийти в потрібному їм напрямку – точно що заблудились в 3 соснах, а ще коли вже були на стоянці до нас під’їхав велер, що відбився від своїх і ніяк не міг знайти свою групу. Взагалі то був маніяк – всі речі віз в наплічному рюкзаку літрів в 60-80, в камуфляжі і на ваааажкенному велосипеді(хоча розумію, що сам пару років тому таким був, а зараз вже все – комфорту хочеться). Так без напрягів і пригод ми доїхали до букової – нашої останньої стоянки за цю подорож. Льоша нам всю дорогу розповідав про чудового лісника на цій стоянці – дійсно, коли спілкуєшся з такими людьми розумієш що не все ще «пробзділося у датському князівстві»(с)Лесь. Це дійсно один з тих лісників, що займаються своєю справою(і схоже любить її) – доглядає за лісом, а не займається вибиванням грошей з туристів. Він нам відразу розповів що де та як, де взяти дрова етс. Потім прийшов і розпиляв дрова своєю бензопилкою і не хотів брати гроші за допомогу – сподіваюся він не один такий лишився. Швиденько ставим палатки і новий хіт – «лєтающая пєлотга» - поки Олег ставив палатку-пєлотку її понесло вітром і величезна зелена пілотка пролетіла кілька метрів і сіла на галявинку наче НЛО. Ми з Євгеном швиденько пішли тестити мій, тоді ще новий, гаджет – ланцюгову пилу. Напиляли дров стільки що за раз не змогли дотягнути їх. Тому, тягнучи за собою два деревця (і залишаючи проораний слід) на базу Женя скомандував туристам-першоразникам: «Ми вам там дрова залишили. Дорогу я вам намалював оцими двома карандашами». Взагалі дідовщина в нас процвітала – Антона та Олега ми гнобили при найменшій можливості – це якщо хтось захоче поїхати з нами наступного разу, то має бути готовий(до того ж тодішні новачки вже отримали ранг черпаків, чи то паче не по армійськи а по туристичному казанків :-) і теж мають право гнобити зовсім зелених).

Льоша з Еніоном залишилися на стоянці, а ми втрьох вирішили трохи обкатати сусідні місця що називається налєгкє – без баулів… мені спочатку було навіть трохи страшно їздити на такому легкому велосипеді, якось незвично, та й зад сильно підкидає на розковбасах – там де я раніше спускався не встаючи з сідла. А ще став лінивим – ті місця куди з баулом в’їжджав на педалях йшов пішки, хоча й сили ще були, просто напала лінь. Так ми трохи покружляли, заїхавши до одного з числених пам’ятників загиблим партизанам та проїхавшись енцефалітним лісом, де Женя сфотографував гігантського енцефалітного кліща на фоні таблички з попередженням про них. Саме там біля таблички я знайшов одного такого кліщика в себе на нозі – добре що він ще не встиг присмоктатись і я його струсив з себе(а так енцефаліт з’їв би мій моск!!!!!). я не знаю за які провини Євген натравив на мене кліща – Женя, прасті міня!!! Повернулись і лише на фото побачили як мєгадровасєк Еніон одним ударом перерубує 2 поліна – звірюка!!!

Остання ночівля в горах відзначилась обжиралівкою(вкотре вже) та смачнючим грузинським коньячком Сараджашвілі «Арагві».

Підсумок цього дня:

Trip Distance 17, 86 у групи з баулами та 22,73 у трьох учасників, які ще трохи порадіалили(100% ГРУНТ!!!!!)

Trip time 2:15:05 у групи та 2:44:43 у легкокатальників :-)

Avg speed 7,85

Max speed 32,8

Нічого не загублено та не зламано(дивно), хоча Женя весь час намагався втратити свої речі.

Дія шоста і остання

Букова – Курган Слави – танковий полігон – Рєчноє – Сімферополь.

Дійові особи: я знаю що ми вже набридли читачу(та й мені теж), але знову ми. А ще статисти – сімферопольці, туристи, що очікують поїзд, офіціанти, вояки.

Ранок почався з ізбієнія младєнца – тобто мене, і було за що: вночі, виходячи «попудріть носік» я зачинив лише внутрішню палатку, а тент недозачинив трохи, але цього вистачило для того щоб Євген з Льошою змерзли як цуцики(а я дякую Антону, котрий подарував мені супертеплий спальник). Далі була композиція «Ожидание завтрака» автор и исполнитель Антонио Бамбука(с)Женя та Олег. І дійсно Антон з ложкою та мискою в руках, що зглядувався на Льошу з горілкою(взагалі я тільки зараз побачив як я переклав російське горілка, вже редагуючи видання. З алкоголю в поході була лише пляшечка коньяку, яку ми випили минулого вечора) та казанком виглядав кумедно, а його страждущі та голодні очі нагадували очі хворої, голодної собаки – таким очам не можна відмовити в їжі.

Під час сніданку(знову сильно великого не по похідним міркам) ведем світські бесіди:

 - Мы на ту горку подымемся?(Льоша)

 - Подымемся, мы вчера туда подымались.(Женя з Олегом)

 - Так вы вчера без рюкзаков подымались!(Л)

 - Куда мы только с рюкзаками не подымались!!!!(О)

Ще під час сніданку ми вчотирьох(всі крім Джевела) споглядали картину маслом(з каші) «Вєтєр ганяющійся за Джевелом» - бо куди тільки Женя не сідав – вітер від разу починав дути в ту сторону і Женя весь час сидів в диму.

Попрощавшись з привітною стоянкою ми двинулись в сторону Кургана Слави, але ж ми не можем просто так поїхати – зробили крюк, хоча для скажених лосів 100 км не крюк, тому маааалюсінький крючечок :-). По дорозі  добряче навернувся Олексій(досить неприємно впасти в останній день) – на швидкості близько 38 км/год повело колесо на сипусі і… добре що окуляри врятували очі від маленьких камінчиків(на лінзах були нефігові подряпини), несильно розідрав руку та ногу. Схоже що баул та нога невистібнута з педалі врятували ногу від більш серйозних ушкоджень, бо на боку він чимало проїхав. 

На Кургані Слави побачили військових, що підфарбовували написи та зірочки на пам’ятнику(за кілька днів День Перемоги і нерадісно ветеранам буде дивитись на те що пам’ять їх загиблих товаришів занехаяли) – приємно що наша армія не забуває про такі моменти. На одній з локальних вершин злякали орла(каюсь, я пізно його помітив) і цим врятували від смерті в шлунку хижої птиці кислотно зелену ящірку. 

Був ще один дуже крутий спуск, частково по сипусі – цю частину після Льошиного падіння я та Антон не ризикнули спускатись на колесах, зате коли пішов нормальний грунт то ми просто полетіли, виїхали на трасу і побачили перли місцевого маркетингу та реклами :-)

Швиденько по асфальту приїхали в Сімфер, знайшли кафешку і замовили татарських страв. Сидим на літній площадці кафешки і бачим що через дорогу знаходиться КПП з табличкою «1-я клиническая психиатрическая больница г. Симферополь» - саме те що нам потрібно!!!! Далі обов’язковий забіг по магазинам та сувенірним рядам базару і пакуємось в поїзд. Так як приїхали ми завчасно, то запакувавшись Олег з повним правом міг сказати:

«До отправления поезда мы еще успеем выгрузиться из поезда, собрать велы, надеть баулы, сьездить в сквер, вернуться, снова все разобрать-запаковать в чехлы и сесть в поезд», але чомусь ніхто не захотів втілювати цей план в життя :-).

Trip Distance 48,79(асфальт-грунт десь фівті-фівті)

Trip time 2:42:57

Avg speed 17,96

Max speed 47,56

Нічого не загубили, нічого не зламали(тільки лінзи Льошиних окуляр героїчно загинули, захистивши його зір), сам він добряче роздерся, але без важких травм. З сумом ми від’їзджали, розуміючи що закінчився наш тріп.

Епілог

Далі були розмови з сусідами – туристами-пішоходами, обмін місцями та спогадами та багато іншого. Звичайно було традиційно пиво(Жені нізачод, що настояв на тому щоб взяли «Крим», сам же його і не допив), спогади з тріпу(а я то в савєцкіє врємєна ааааа!!! А я то в савєцкіє врємєна ууууу!!! А я там, а ти там а те а це…….),нарешті була дописана пуля та ще багато чого, були традиційні наркоманські іграшки в П’ятихатках. Також диву давались як швидко група велосипедистів (Ріна, Бедуїн, Рыжий кот та ін) змогли загрузитись в Джанкої – вони їхали через вагон, але коли Женя їм подзвонили від обміну враженнями відмовились – втомились і відразу лягли спати.

Сонний Олег видав на станції ім.. Шевченка:

Это мы едем или нас везут?

(Насправді він хотів дізнатись це ми поїхали вже чи це їде інший поїзд на сусідній колії).

На вокзалі неспішно вигрузились – Київ нас зустрів прохолодою(хоча насправді нам знов повезло з погодою, бо в попередні дні там йшов добрячий сніг), неспішно складаємо вели – розглядуєм інших туристів – виявляється в сусідньому вагоні їхала Леся – Євгенова однокласниця а також моя давня подруга(здається з Льошою вони теж знайомі), під’їхали до Джанкойської групи(думали разом з Ріною поїхати в Бровари), але вона вирішила поїхати додому на авто. Додому повертались вже не разом – в Імпа боліла нога і він ледве їхав, в мене були технічні проблеми, тому я теж їхав не надто швидко, а хлопці урвали – мабуть скучили за домівкою :-)

Падвєдьом аканчатєльниє ітогі:

Чудово відпочили. Гудбай Крайміа, чекайте нас Карпати!!!

Зачьоти:

1.              звичайно Організатору та керівнику Льоші. Цікавий маршрут – мені сподобалась і пішохідна і колесна частини маршруту, та й всі інші свої обов’язки він виконував на ура. Слава!!!

2.              погоді – там де були ми завжди була чудова погода!!!

3.              Євгену – за фото, за гумор, за те що віз більше всіх і при цьому за ним було важко угнатись.

4.              Олегу – знову таки за фото, за інженерну смекалку – палатго-пєлотго це шедевр. За гумор і постійно працюючий моторчик на якому він на топталках обганяв нас на контактах.

5.              Антону – за витримку – їхати з підбитим коліном 3 дні не дуже легко, але він зміг.

6.              ну і мені за те що я є :-) (кто сібя обідіт, тому глаз вон!!!)

7.              Криму та горам за те що вони такі чудові, а навесні особливо.

8.              цікавим людям з якими нам довелось там зустрітись.

Тепер нізачьоди:

1. Імпу, за те що весь час нив і часто був агресивним – потрібно бути більш позитивним. Будем сподіватись що це просто тому що перший похід, і як сказав Льоша – буває набагато гірше. Ще нізачод йому за те що весь час загальмовув групу, тим що згадував про те що треба поїсти, сходити в туалет, щось вдягнути тоді коли група вже знімається зі стоянки, хоча всі це зробили під час стоянки -   це теж списуємо на брак досвіду. Ще нізачод йому за те що після першої травми на ніч не лікував її(«потому что перестала»), а потім зранку воно знов дало знати – а коли валяєшся на відпочинку то чому їй боліти?

2. пиву «Крим»

3. Льоші наче немає за що, але для проформи(щоб не розслаблявся) наїду за те що не дуже вірно розрахував першу частину маршруту(хоча нагадаю що мені ця частина дуже сподобалась, можливо більше навіть ніж друга, та й зходи з цього маршруту і альтернативні варіанти(одним з яких ми й скористались)були завчасно продумані), але наїхати потрібно :-)

4. Олегу – за те що час від часу видирався вперед, і нам довелося ремонтувати Антона без механіка(а якби там потрібен був інструмент серйозніший за наші 6гранники?). Ще він час від часу дуже неприємно підрізав нас.

5. Євгену – див пункт 2.

6. мені – я вже писав, що поїхав не дуже готовим, не відкрутив завчасно педалі, запізнився на місце збору, не протестив завчасно багажник, забув деякі незначні речі, взагалі збирався в останній момент(і моя відмазка не канає – знав на що йшов), незадовільна фізуха через те що довго не катався, а також те що я так довго писав ці мемуари(насправді основна частина була написана відразу, а от закінчити все не було натхнення).

Пройдено 210-220 км в Криму(у різних учасників по різному – були самостійні розвідки і таке інше) (асфальт/грунт приблизно 60/40)+ 60 км  з дому до вокзалу та назад.

Жодного проколу!!!!

Втрати:

Окуляри, дуга палатки, бандана, лінзи на окулярах.

Знахідки:

Ножик :-)

Висновок:

ХАЧУ ЩЕ!!!!

ДАЙТЄ ДВЄ!!!!